06 листопада 2019

Хто такий психолог і навіщо він потрібен?


«Більшість людей щасливі настільки, наскільки вони вирішили бути щасливими» (А. Лінкольн)
Працюючи не один рік практичним психологом у школі, я часто стикаюся з ситуацією, що більшість моїх співрозмовників не зовсім правильно розуміють, хто такий психолог і навіщо він узагалі потрібен.
У чому ж особливості роботи цієї особи і чим вона відрізняється від психотерапевта і психіатра?
Психолог — це спеціаліст, який має відповідну освіту і працює із здоровими людьми, котрим необхідна допомога в різних життєвих ситуаціях (сімейні стосунки, труднощі у дитячо-батьківських взаємовідносинах, непорозуміння з колегами, втрата близьких, проблеми вибору тощо).
Психотерапевт — особа, яка має кваліфікацію з психотерапії. Працює з психологічно здоровими людьми, у яких є внутрішньоособові проблеми, що спричиняють багато незручностей і заважають нормально жити.
Психіатр — лікар із медичною освітою, який працює з людьми, що мають різні психічні захворювання.
Таким чином, якщо в нас у житті складаються ситуації, які ми не можемо вирішити самостійно, або є внутрішньоособові проблеми, тоді йдемо до психолога чи психотерапевта. Усе, що стосується психічних хвороб, то це — до психіатра.
Слабка людина не звернеться до психолога, бо, як правило, не шукає рішення, а намагається перекласти відповідальність на інших, звинувачує всіх і все.
Хтось вважає, що він зможе впоратися зі своїми проблемами самотужки. Але дуже важко подивитися на себе зі сторони. Близька людина може заспокоїти, надати підтримку. Але, що змінюється у вашому житті після таких посиденьок?
Отже, психологи працюють із цілком ЗДОРОВИМИ ЛЮДЬМИ, яким потрібна підтримка у вирішенні конкретної ситуації або проблеми. Психолог не дає порад, не має чарівної палички, не оцінює і не критикує. Він спрямовує вас, дає можливість зрозуміти те, що насправді відбувається у вашому житті, допомагає роздивитися різні варіанти рішень та знайти вихід.
Вибір за вами: жити за звичним сценарієм, роками створювати своє власне пекло, змушувати страждати себе та своїх близьких, а, можливо, ризикнути і змінитися.
Велика мужність — усвідомити, що у вашому житті не все добре, наважитися взяти на себе відповідальність за те, що відбувається, і почати з цим працювати. Пройти через біль, страх, власний опір і стати іншим. Із більшими можливостями, із новими бажаннями, із новим поглядом на себе і на все, що вас оточує. І стати ще більш щасливим, здоровим, упевненим і успішним.

!!!ВАЖЛИВА ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ!!! ПІЛЬГОВІ КАТЕГОРІЇ

Пільгові категорії:

-                 діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
-                 діти з багатодітних сімей;
-                 діти з малозабезпечених сімей;
-                 діти з обмеженими можливостями;
-                 діти, батьки яких є учасниками АТО;
-                 діти з родин тимчасово переміщених осіб.

Харчування:

Документи необхідні для оформлення пільгового харчування:

-                 заява від батьків (опікунів), на отримання пільгового харчування;

Діти під опікою: рішення про встановлення опіки;

Багатодітні: ксерокопія посвідчення на батьків;
-                 ксерокопія посвідчення на дитину;
-                 ксерокопія свідоцтва про народження дитини;
                  або довідка на батьків, довідка на дитину, з терміном дії довідки.

Малозабезпечені: довідка з УПСЗН (з якого по яке число сім'я знаходиться на обліку малозабезпечених);

Діти з обмеженими можливостями: посвідчення дитини з інвалідністю;

Діти, батьки яких в АТО: довідка з військової частини, безпосередньо брав участь в АТО

Правила виховання щасливих дітей



ЗОЛОТІ ПРАВИЛА
ВИХОВАННЯ ЩАСЛИВИХ ДІТЕЙ»
(від американського психолога доктора В. Клайна):
1. Не марнуйте часу дитини.
Створивши сприятливе середовище можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку маляти на 25-30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50-80 одиниць, якщо життя дитини нудне, одноманітне, безрадісне. Тому не гайте часу. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше засвоїти їх набагато важче.
2. Формуйте самоповагу.
Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним на роботі, при виборі друзів, у сім’ї. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості, вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежать від них самих.
3. Навчіть дитину спілкуватися.
Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків (дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх (не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість (одяг, манери); можливість спостерігати правильне соціальне спілкування (поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній (як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.
4. Пильнуйте, щоб дитина не стала «телеманом».
Телевізор, відео, ПК, як злі чарівники, здатні красти в неї години, дні й роки. За соціологічними даними маля перебуває перед блакитним екраном в середньому 50 годин на тиждень. Отож на час вступу до школи витратить на сидіння біля екрана часу більше, ніж студент коледжу на чотирирічне навчання. Перегляд телепередач гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отож з часом у дитини можуть виникнути ускладнення при спілкуванні. “Телемани” стають червоними, їхні дії визначаються миттєвою реакцією, завдаючи шкоди осмисленню та обговоренню події. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читанням, корисною домашньою роботою тощо.
5. Виховуйте відповідальність, порядність.
Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що — погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.
6. Навчити дитину шанувати сім’ю.
Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя. Гармонійне сімейне життя – це, насамперед, т.о прав’я у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання робити для неї добро, ніжність та взаємна повага. Добрі стосунки, любов і повага в сім’ї виховують краще за будь-які лекції.
7. Подбайте про гарне оточення дитини.
Якщо ви живете на соціально-психологічному смітнику, дітям важко буде вийти з нього, розповсюджуючи пахощі троянди. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким товаришують ваші діти, поцікавтеся репутацією школи, яку вони відвідують.
8. Привчайте дитину до праці.
Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Отож, подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, допоможіть заповнити їхнє життя цікавими й корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху. Хай вчаться долати труднощі, впевняться, що можуть впоратись з будь-якою справою. Але все це має бути цікавою, захоплюючою грою, а не важкою необхідністю
9. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.
Нехай все перепробують, нехай вчаться на власних помилках. Треба, щоб вони якнайчастіше брали участь у сімейних нарадах. Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, що в них добре виходить. Спілкуйтеся з дітьми! Якщо у важку хвилину ви опинитеся поруч як друг, а не бос, (так найчастіше буває вдень), дитина, можливо, довірить вам болючу таємницю і прислухається до ваших порад.
10. Будьте вимогливими.
Діти із високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку в домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.

Рекомендації щодо профілактики суїцидальної поведінки




РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ КЛАСНИК КЕРІНИКІВ ТА БАТЬКІВ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ
     Не нехтуйте суїцидальні висловлювання — краще перестрахуватися, ніж недооцінити ризик суїциду.
Спілкування з потенційним суїцидентом слід побудувати за таким приблизним планом:
1. Висловте свою зацікавленість особистістю і долею співрозмовника, а якщо це доречно, то й любов до нього.
2. Ставте запитання прямо, щиро і спокійно, використовуйте техніку активного слухання.
3. З'ясуйте, наскільки сформований образ по­дальших суїцидальних дій чіткий:
  • чи є суїцидальний план;
  • чи намічений час і місце виконання;
  • чи були суїцидальні думки та спроби в минулому;
  • як суїцидент сам оцінює ймовірність свого суїциду.
Пам'ятайте: що докладніший план, то більша ймовірність його реалізації.
4. Спробуйте з'ясувати причини та умови фор­мування суїцидальних намірів. Не примушуйте співрозмовника говорити про них, якщо роз­повідь для нього занадто важка.
5. Спонукайте виразити свої почуття у зв'язку з проблемною сферою.
6. Запитайте, чи доводилося йому розпо­відати комусь про те, що він говорить зараз. Це запитання допоможе підштовхнути співроз­мовника до думки, що, можливо, головна його проблема — у соціальній (само-) ізоляції.
7. Будьте готові до того, що ви будете залучені (можливо, надовго) у психотерапевтичну роботу з вашим співрозмовником.
Чого робити не слід:
  • не відповідайте на заяви про суїцидальні наміри (хоч як би безглуздо, на вашу думку, вони звучали) репліками: «Чути не хочу про такі дур­ниці!», «Чи варто говорити про речі, яких усе одно не зробиш?»; такі відповіді тільки змусять вашого співрозмовника пошкодувати про те, що він скористався кризовою лінією;
  • не показуйте, що ви шоковані заявами суїцидента, навіть якщо справді переживаєте емо­ційне зворушення;
  • не вступайте в дискусію про припустимість самогубства; повідомте лише, що не хочете, аби співрозмовник ішов із життя.

Взаємодія з тривожними дітьми



Рекомендації вчителям та батькам
по взаємодії з тривожними дітьми:
1. Дотримуйтеся позитивної моделі виховання: емоційне тепле ставлення батьків і педагогів, постійна щира увага до потреб та інтересів дитини, не ігноруйте почуттів дитини, якомога менше зауважень.
2. Враховуючи підвищену чутливість до зовнішнього оцінювання тривожних дітей:
  • не акцентуйте уваги на невдачах;
  • давайте право на помилку;
  • опитування тривожних дітей варто робити всередині уроку;
  • не порівнюйте дитину з оточенням, лише із самою собою, з власним результатом;
  • оцінюйте тільки дію, вчинок, а не всю особистість;
  • не соромте прилюдно, не принижуйте гідності, не вимагайте прилюдного каяття.
3. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини:
  • частіше хваліть, але не за здібності, а за зусилля, старання;
  • частіше звертайтесь на ім’я;
  • не ставте завищених вимог;
  • введіть щоденний ритуал « Бюро гарних новин»;
  • заведіть у класі «Банк успіху», озвучуйте здобутки, досягнення учнів;
  • сприяйте підвищенню соціального статусу дитини серед однолітків;
  • створюйте педагогічні ситуації гарантованого успіху;
  • допомагайте виявляти себе, самостверджуватися в різних аспектах шкільного життя.
4. Забезпечте підтримку перед травматичними подіями і під час них:
  • Заздалегідь обговоріть, як відбуватиметься контрольна, моніторинг;
  • Обирайте зручний для дитини спосіб перевірки знань (письмо чи на одинці з вчителем);
  • Частіше застосовуйте візуальну (погляд) і тактильну (дотик) підтримку;
  • Намагайтесь знизити значущість ситуації, відмовитися від порівняння себе з іншими і бажання бути вищим;
  • Зосередитися на завданні;
  • Намагайтеся скорегувати установку на надмірну вадливість успіхів у навчанні (перенесіть акцент з оцінки результату на процес як чергову сходинку до успіху);
  • Використовуйте позитивне підкріплення під час відповіді.
5. Уникайте виникнення зайвих, необов’язкових психотравматичних ситуацій (не примушуйте виступати на сцені, олімпіадах).
6. Не експлуатуйте надмірну відповідальність тривожних дітей, не давайте доручень, пов’язаних із підвищеною відповідальністю (особливо – за інших дітей).
7. Залучайте тривожних дітей до корекційних занять з психологом (відпрацювання конструктивних засобів поведінки у складних ситуаціях, засвоєння прийомів подолання хвилювання, тривоги;зміцнення впевненості у собі, розвиток самооцінки і мотивації).

Поводження з гіперактивними дітьми


Рекомендації для батьків
щодо поводження з гіперактивними дітьми:
  1. Змиріться з недоліками своєї дитини. Батьки повинні з гіперактивною дитиною прийняти той факт, що їх дитина завжди активна та енергійна і, можливо, буде такою завжди.
  2. Дозвольте зайвій енергії дитини мати вихід. Гіперактивній дитині необхідні щоденні фізичні вправи, бажано на свіжому повітрі - тривалі прогулянки, біг. На випадок поганої погоди вдома необхідно мати спеціальне приміщення, де дитина могла б розвиватися без обмежень, або спортивний куточок.
  3. Встановіть розпорядок дня і стежте, щоб дитина йому слідувала, щоб привчити її до дисципліни.
  4. Не дозволяйте гіперактивній дитині перевтомлюватися. При цьому зазвичай знижується здатність до самоконтролю і росте гіперактивність.
  5. Намагайтеся не брати дітей у громадські місця. Уникайте обставин, за яких гіперактивність абсолютно недоречна, наприклад, у церкві, ресторані або торговому центрі. Тільки після того, як дитина навчиться контролювати свою поведінку вдома, поступово можна вводити її в подібні ситуації.
  6. Підтримуйте тверду дисципліну. Гіперактивні діти сприймають меншу кількість правил, ніж звичайні діти. Тому не потрібно відразу змушувати дитину слідувати цілому списку строгих правил. Встановіть кілька ясних, зрозумілих для дитини, необхідних правил, призначених в основному для того, щоб запобігти нанесенню шкоди оточуючим і самій дитині.
  7. Гіперактивні діти часто бувають досить агресивні. Тому в першу чергу встановіть правило, що якщо їй і хочеться виплеснути емоції, побити когось, вдарити, то ні в якому разі не можна зганяти агресію на людях чи тваринах. Можна взяти палицю і бити асфальт, або в цьому випадку допоможе звичайна спортивна груша.
  8. Головне, що дитина не повинна постійно чути - "Цього не можна робити!", "Припини".
  9. Зміцнюйте дисципліну, уникаючи заходів фізичного впливу. Не бийте дитину, не шльопати її і не трусіть, щоб не показувати їй приклад агресивної поведінки. Замість цього відправляйте дитину до її кімнати або в інше місце, де вона змогла би заспокоїтися і подумати.
  10. Виробляйте в дитині посидючість і зміцнюйте спокійну поведінку. Рекомендується читати дитині, розфарбовувати разом з нею картинки, збирати головоломки, ліпити фігурки з глини або пластиліну. Це добре розвиває моторику і вчить дитину зосереджуватись. Пізніше вводьте ускладнюючі гри: складання будинків з кубиків, конструктора, ігри доміно, карти, кістки.

Агресивна поведінка підлітка! Що робити?

Рекомендації батькам щодо профілактики агресивної поведінки підлітків




РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ
АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ
Агресія – індивідуальна аби колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи.
Агресивність супроводжують:
  • неадекватне самооцінювання (занижене або завищене),
  • неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям підлітка;
  • підвищена емоційна напруженість і тривожність;
  • різний ступінь неадекватності уявлень підлітків про своє місце в сім'ї, про ставлення до них однолітків,
  • низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо.
Агресія підлітків безпосередньо не пов'язана з порушенням усталених Правил і норм та відокремлюється від асоціальної поведінки
Основними формами агресивної поведінки є:
  • фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої людини;
  • негативізм, спрямований проти керівництва і встановлених правил;
  • підозріливість, тобто недовіра до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;
  • вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження;
  • аутоагресія – агресія, спрямована на самого себе.
Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб:
  • задоволення потреб у спілкуванні;
  • самовираження та самоствердження;
  • відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї та на жорстоке ставлення з боку батьків;
  • досягнення значущої мети.
Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка є своєрідним захисним механізмом.
Враховуючи всі чинники, що беруть участь у становленні агресивної поведінки підлітків, можна попередити чи обмежити вияв форм агресії.
У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі стриманість, терпіння, пам'ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості, дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) – їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження при них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб'язкового «з'ясування відносин» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співробітничати з іншими.
Рекомендації батькам щодо спілкування
з агресивними дітьми
  • Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
  • Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
  • Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.
  • Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.
Рекомендації батькам щодо стримування
агресивної поведінки підлітків
  • Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.
  • Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей – єдність їхніх дій.
  • Не застосовувати фізичні покарання.
  • Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.
  • Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.
  • Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.
  • Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.
  • Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства.
  • Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

Хто такий психолог і навіщо він потрібен?

«Більшість людей щасливі настільки, наскільки вони вирішили бути щасливими» (А. Лінкольн) Працюючи не один рік практичним психологом у ...